| Верстаю шлях...
|
|---|
|
Верстаю шлях — по вимерлій пустелі, де мертвому мені нема життя, за обріями спогаду — оселі ті, до котрих немає вороття. А все ж — бреду, з нізвідки до нікуди, а все ще сподіваюся, що там, де кубляться згвалтовані іуди, мале є місце і моїм братам. Побачити б хоч назирці, впівока і закропити спраглий погляд свій. Зміїться путь — вся тьмяна, вся глибока, і хоч сказися, хоч збожеволій. Бо вже не я — лише жива жарина горить в мені. Лиш нею я живу. То пропікає душу Україна — та, за котрою погляд марно рву. Та є вона — за міражів товщею, там, крізь синь-кригу світиться вона моєю тугою, моєю маячнею сумно-весела, весело-сумна. Тож дай мені — дійти і не зотліти, дійти — і не зотліти — дай мені! Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні. Прекрасный перевод этого стихотворения от Александрины Кругленко, Донецк, можно найти здесь Василь Стус (1938-1985) Биография |
|
P.S. Пересказывать жизненный путь Василя Стуса - дело неблагодарное. Очевидно потому, что и творчество, и судьба украинского поэта и диссидента (посмертно - Героя Украины) и поныне оказываются в центре общественной жизни страны. Так, в мае 2015 года людьми, ненавидящими слово "достоинство" был демонтирован памятный барельеф В. Стусу, установленный на здании филологического факультета Донецкого Национального университета. А уж эпопея с попыткой запрета книги о В. Стусе, затеянная местным олигархом В. Медведчуком (а в прошлом - адвокатом Стуса) продолжается и в настоящее время... Достоинство. Это слово определяло всю жизнь поэта и общественного деятеля. И его смерть - в результате голодовки в карцере одного из концлагерей СССР летом 1985 года. Но оно всё также плещется в его стихах... |