Бахмач, Дачна 41. Прiсi Махно


Знаю,
ты спиш
по-дитячому мiцно
i солодко.
Навiть Адочка змовкла,
i Пудель
за вiкнами
стих.
Ось, до речi, про Аду, -
про наше чорняве
золотко:
може "каже", що я -
не люблю й
почуттями остиг?..
Я люблю.
Ця любов молода
не остигла;
вона цвiтом цвiте,
досяга незвичайних широт.
Бо мицна, як вино,
як антонiвське яблуко
стигле...
Не сказати про це
у рядках
заялозених вiршикiв-од.
Я сиджу і пишу.
Як ще довго-предовго
не спатиму.
Юно Харкiв шумить,
колисаючи сердце моє.
Всi будинки навкруг
постають
валунами горбатими,
а вокзал
поглинає людей
i гуркотом вiддає;
Харкiв глушно шумить, -
облямований
цятками світла, -
вiн величний такий,
цей нащадок
прадавнiх вiкiв.
Із глушинного мiста
Радянська столиця
розквітла,
вся просякнута
творчою радістю
більшовиків.
А згадаєшь - колись:
тут не тільки в руках -
и в зубах мечі
всі герої носили...
і дивно і смішно
мені.
Запевняю - після
будуть зміни великі
і в Бахмачі
в Конотопі,
в Пирятині,
в Дочі,
в Ромні.
Паровоз
унизу,
мов скажений,
тривожно голосить;
під мостом пролітаючи,
простір колесами
мне.
Що цікавить -
питай.
А цікавого в Харкові
досить.
Ще писав би, та ніч
обеззброює ніби
мене.
Після цих ось рядків
розведешь ти руками
здивовано:
- Паровози...
Вокзал...
Звідкіля?
Чи то просто жартує Андрій?..
Не спішкуй, - доведу
звмдкіля це воно
і що воно -
знай: кімната моя
поблизу
но Холодній горі.
Тут же поруч вокзал.
Перед мене
годинник почтамту,
велетенські стрілки
насотали сувої часу.
Неосяжні вони.
Але знаєш, Прісино,
там то
та хвилина, коли
свою радість тобі
понесу...
Пролунали гудки...
Чи то треті,
чи, може, четверті.
Невідомо чому
моє серце щемить
і щемить.
Відкриваю листа,
що лежав акуратно
в конверті -
два рядки допишу.
Ще посиджу хвилинку,
ще мить.
Прийде день.
і тоді
завирують напружені ритми.
Вже кінчаю. Пиши -
про учобу,
про Аду,
про все.
Ада виросла вже.
Мабуть, скоро вона
говоритиме
та хто звістку про це
саме в той день мені
принесе?
Ось адреса нова:
Рудаківський провулок, 9.
Пропливає світанок
тремтливий,
немов комиші.
Розгортаю листа,
перечитую вдруге
знічев´я.
Вам обом - поцілунки.
Батькам - привітання.
Пиши.

Збірка "Кінець ідилїї", 1933.


Андрій Михайлюк (1911-1937)

Биография


P.S.

Этот адрес, Дачна 41, в Бахмаче ещё существует. А вот "Рудаківський провулок"… не найти его больше в Харькове: переулком Рылеева стал он уже после того, как убили автора этого искрящегося любовью письма.

У убила Андрія Михайлюка именно творческая радость большевиков - злая энергия разрушения! Но что ж скажешь - мальчишка, 22 года всего, несмышлёныш... А в 25 оказалось, что смертный приговор поэту, выпустившему аж три сборника, подписывают Сталин, Молотов да разные холуи чинами пониже.

Это стихотворение-письмо... Такой вкусный язык, такая непосредственность и искренность. Жаль. Жаль, что погиб молодой поэт. ЧЕЛОВЕК!