| Я
|
|---|
|
Кожний початок ще не початок то і кожний кінець кінець ще не зовсім коли не заповнено і не стверджено печаткою простої анкети і до того без пози. І ніколи не кажіть Ви що все готово, бо початки й кінці будуть ще та і… знов ще. Бо: найголовніше питання - питання - хто Ви? І яке Ваше соціяльне становище? Хай же хай же інтереси загалу стоять над усі інтереси! І нехай собі на нескромність мою хтось злиться і сердиться. - Роблячи початок на ниві поезії я сам без анкет розкажу: - хто - я? і яке моє серце. І Всі поети і давні й сучасні країн де сонце і країн де сніг - про серця про чужі і про власні співали свої пісні. І дзвеніла-дзвеніла лірика: лунав верлібр і рядки октав - всі співали і щиро й нещиро і в кожного - своя мета. Всі поети і давні й сучасні - одні з мажором, інші сумні - про серця ж виливали серця свої про серця складали пісні. ІІ Я не писав ще про серце нічого я не писав про гарячу кров і слова "серце моє" - його не виводило моє перо. Але ж коли із-за обрію сонце вистромить пальці й почнеться день коли загудуть гудки на околицях - серце моє хоче з грудей. І хочу я ген туди аж за місто куди летить і гудіння гудків туди де в убранні барвистому виглядають сільські хатки! І знаю я: коли загудуть околиці праця також і в селі іде і серце моє і цвіте й комсомолиться і серце моє хоче до сонця: …рветься з-за ґраток грудей. ІІІ Я не писав ще про серце нічого я не писав про гарячу кров і слова "серце моє" - його не виводило моє перо. Я не писав але знаю одно я просте: життя - дні боротьби. І не сприймаю я пісні сумної хоч серце моє - журби. А коли вітер так сумно голосить і спада осінь на села й лани - я про другую ізгадую ОСІНЬ і про б-о-р-о-тьбу - В-ОСЕНИ. Згадую (хати пішли на палаци) й гасло моє ще чіткіше стає: - "Боротьба - це праця, а серце для праці - працюй поки серце кує!" Микола Скуба(1907 - 1937) Биография |
|
P.S. Активный участник «контрреволюционной украинской националистической организации, которая готовит террористические акты против руководителей партии и правительства»... Именно это было вписано в постановлении об аресте поэта Миколи Скубы в сентябре 1937 года. Единственный допрос, затем очная ставка с Михайлом Семенко, «отцом «расстрелянного поколения»… Микола везде говорил «нет», даже на заседании Военной коллегии Верховного Суда СССР (!), приговорившей его к расстрелу через шесть недель. (Вероятно, дата смерти Скубы 24 октября 1937 года неверна. Очевидно, поэта расстреляли вместе с уже упомянутым М. Семенко, осуждённым тогда же и казнённым 23 октября: зачитали приговор и в подвал...). Социально свой, выходец из крестьянской семьи... Но жернова социалистического террора перемалывали всех. Те, кто хоть чем-то отличались от остальной массы - а Скуба был футуристом - были в опасности. Кстати, как и те, кто не отличался ничем... Не исключено также, что Скуба был убит именно потому, что был украинским поэтом. Не поэтом-националистом, не Боже упаси, правым уклонистом, троцкистом или ещё что-то в этом роде. Но писал он на родном украинском языке. Система оставляла пару «дрессированных» (читай, достаточно запуганных) представителей туземной культуры (М. Бажан, П. Тичина), а остальные... наслаждались жизнью в тюремных камерах и лагерных бараках, или же заполняли ямы и рвы во всевозможных пределах Страны Советов. |